ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 Книгу "Російсько-українська війна (2014–2017 роки)” 16 березня 2018 р. о 12.00 год. у залі засідань вченої ради ТНЕУ презентуватиме професор, доктор політичних наук, професор кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України Микола Васильович Лазарович. Він перебував у Збройних силах України, де як командир взводу 14-ї окремої механізованої бригади боронив Батьківщину від російських загарбників.
                            
– Миколо Васильовичу, Ваша книга «Російсько-українська війна (2014–2017 роки): короткий нарис», яка минулоріч побачила світ в Івано-Франківському видавництві «Лілея-НВ» і вже була представлена у різних куточках держави, стала популярною серед читачів, які душею і серцем вболівають за долю України. Зрозуміло, уже сама назва говорить, про що книга, і все ж, будь ласка, розкажіть, як мовиться, вустами самого автора, про що конкретно йдеться у Вашій книзі?
– У моїй новій книзі викладено короткий огляд російсько-української війни, яка з 2014 року триває в Україні; визначено її головні причини й передумови, ідеологічні засади та хід бойових дій. Тут прослідковано основні етапи насильницької анексії Криму Росією, окупації нею окремих районів Донецької й Луганської областей, масового вторгнення реґулярних військ РФ в Україну. Проаналізовано сутність гібридної війни Росії проти Української держави, типи й способи її здійснення.
 
– І все ж, значну увагу у книзі приділено…
– Процесам відродження українського війська, його перемогам та поразкам, ролі волонтерського руху в зміцненні обороноздатності нашої країни. Також узагальнено особливості й тенденції реакції міжнародної спільноти на порушення територіальної цілісності та суверенітету України, зʼясовано характер політики санкцій щодо РФ, встановлено попередні наслідки та уроки російсько-української війни.
 
– Як гадаєте, що передувало російській аґресії стосовно України?
– Російська аґресія стосовно України стала можливою не лише через створення в РФ де-факто нацистського режиму на чолі з В. Путіним, а й через повальну підтримку його дій переважною більшістю громадян Росії.
 
– Миколо Васильовичу, історична книга потребує цифр, дат, хронології…
– У книзі є розділ «Хронологія російсько-української війни (2014–2017 рр.)», де вміщено детальний перелік основних подій окресленого періоду. Також у додатках я подав понад десяток інтервʼю журналістам друкованих та електронних видань про мою участь у російсько-українській війні.
 
– Світлини – очі видання, мовчазні свідки минувшини…
– Так, книга містить значну кількість світлин, які додатково ілюструють, зокрема, жахіття російсько-української війни…
 
– Миколо Васильовичу, розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили на війну і який позивний отримали?
– «Професор» (усміхається – прим.автора). Я не перший у нашій родині воював за незалежність України. Рідний брат мого батька воював в Українській Повстанській Армії під псевдом «Недоля». Я хотів продовжити його справу, мріяв про це, бо він для мене – ідеал. На війну я дуже важко йшов, можна сказати, що прорвався. З першого разу не вдалося, але за п’ятим таки впросив, щоб мене взяли у Збройні сили. І тепер тішуся, що мені вдалося зв’язати й оті визвольні змагання, які я досліджував, і свої родинні.
 
– Що для Вас означає слово «війна» і кому варто йти на війну?
– Війна – це завжди біда, чорна діра, яка засмоктує, а теперішня, так звана гібридна, – ще й неймовірно цинічна. Саме слово "війна” охоплює все: від риття окопів до втрати побратимів. Із часом до всього звикається… Особливо, коли віриш у перемогу, яка неодмінно буде за нами! Особисто я не маю щодо цього ані найменшого сумніву. Переконаний: кожна краплинка крові, як від Майдану до сьогодні, так і від попередніх поколінь, пролита на захист незалежності, державності, свободи нашого народу, є тим оберегом, який тримає Україну. Бо не може та кров пролитися просто так. Тим, хто сумнівається, не потрібно навіть воювати – нехай хоча б підуть і поживуть із тиждень у наметі, особливо коли мороз був до 27 градусів. За рік я спав у приміщенні тільки два тижні – на останньому місці дислокації. Коли стикаюся з таким нерозумінням: що там робити й нащо там стояти, думаю – добре, що хлопці того не чують. Якби їх там не було, невідомо, чи гуляли б тут на вулицях жінки з діточками? Чи мали б змогу демонструвати свій декоративний патріотизм ті, що ухилилися від мобілізації? Чи були б ті салюти (та й чи потрібні вони взагалі)? Але не всі, на жаль, це усвідомлюють.
 
Воювати, на мою думку, мають ті, хто хоча б поверхово ознайомлений з армією та її порядками. Тим юнакам, що не служили в Збройних силах України, на війні нічого робити. Але, на жаль, ситуація не завжди складається так, як хочеться.
 
– Миколо Васильовичу, Ви – автор більш ніж 230-ти наукових і навчально-методичних праць, зокрема понад 20 монографій, низки підручників і посібників з історії України, економічної історії, політичного менеджменту... Скажіть, будь ласка, що особисто для Вас значить вихід у світ книги «Російсько-українська війна (2014-2017 роки): короткий нарис»?
– Я спокійно ставлюся до появи своїх наукових праць і розглядаю їх лише як певний внесок у дослідження відповідної проблеми. Щодо книги про російсько-українську війну, то її формат також зумовлений прагненням вплинути не лише на розум, а й на почуття. Проведені історичні аналогії покликані стимулювати в читачів бажання задуматися над непростою історією нашої Батьківщини, відчути себе частинкою цієї історії…
 
– Короткий нарис, можливо, прогнозує до ширшого висвітлення російсько-української війни, яка розпочалася у 2014 році… Маємо 2018 рік, але війна триває…
– Так, на жаль, війна триває. В моєму компʼютері є тека, яка зараз називається «Російсько-українська війна 2014–2018 років». Уже четвертий рік поспіль у перші дні Нового року я змінюю її верхню межу. Дуже хочу, щоб 2018-й став останнім роком, коли я змінював назву цієї теки.
 
Щодо ширшого висвітлення російсько-української війни? Думаю, що швидше за все ширшим буде історичний контекст, до якого звернуся, щоб ми всі нарешті зрозуміли: проблема не в Путіні й навіть не в Кремлі – проблема в російському народові…
 
– Миколо Васильовичу, що для Вас є Україна і хто, на Вашу думку,  має право називатися українцем?
– Україна для мене – це моя родина, батьки, котрі мене народили, дружина, яка зустрічала мене з війни з букетом синьо-жовтих квітів, син, котрий продовжить мій рід; це українські вояки, які захищають державу від захланного російського аґресора; це всі ті, що люблять Україну і щось для неї роблять.
       
Справжнім українцем вважаю того, хто більше любить Україну в собі, ніж себе в Україні.
 
– Дякую за розмову, пане професоре, хай 2018 таки стане останнім роком російсько-української війни, а в нашій країні нехай більшає свідомих українців, які більше любитимуть в собі Україну. 
 
Ось такий він – 55-річний професор Микола Лазарович: вояк-доброволець російсько-української війни, командир взводу 14-ї ОМБр Збройних сил України, який пішов захищати Батьківщину від російських загарбників; відмовився від дострокової демобілізації, яка, зокрема, передбачала звільнення викладачів вишів від призову на військову службу; активний учасник Майданів, «Людина року-2015», лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. братів Богдана і Левка Лепких (2011 р.), обласної премії в номінації «Краєзнавство» (2014 р.), премії ім. Степана Федака (2016), нагороджений Почесною грамотою МОН України (2009 р.) та відзнакою «Учасник АТО» (2016 р.).
 
Нагадаємо, що 16 березня 2018 р. о 12.00 год. у залі засідань вченої ради ТНЕУ (вул. Львівська, 11) відбудеться презентація книжки доктора політичних наук, професора Миколи Васильовича Лазаровича «Російсько-українська війна (2014–2017 роки): короткий нарис», яка розрахована на істориків, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Відчуваю, що спілкування з автором книги буде цікавим, адже, пройшовши війну, професор Микола Лазарович не лише воював, а й знаходив час займатися науковою працею, і тепер знову навчає студентів Тернопільського національного економічного університету любити Україну серцем!
 
Зустрінемося…