Зі студентської пошти

Дата: 25-09-2012, 11:34 | Автор: Дишкант Оля

Студентка УНЕФ про літні курси у Франкфурті-на-Майні  

Влітку цього року я отримала унікальну нагоду поїхати у Німеччину на літні курси. Нарешті здійснилась моя маленька мрія, адже ще у липні 2010 року, коли вступила на Україно-німецький факультет, постановила собі, що обов’язково мушу побувати в Німеччині. Минулої осені я здала успішно тести «onDAF», відіслала пакет документів у Київ і чекала на відповідь аж до травня. Спершу думала, що мені «не світить» у цьому році поїхати в Німеччину, бо півроку відповіді не було, але нарешті прийшов конверт, а в ньому – запрошення на літні курси у Франкфуртський університет імені Гете і повідомлення, що я виграла стипендію.
Моїй радості не було меж… В посольстві в Києві одержала візу, замовила наперед квитки на автобус. Я з нетерпінням чекала 31 липня – того дня, коли я відправлюсь сама без рідних і знайомих в країну, в якій говорять мовою, яку вперше почала вивчати два роки тому. Хвилювалась я, хвилювалися мої батьки, але я знала, що повинна досягти того, чого так хотіла. В автобусі познайомилась із студенткою Христиною з Кривого рогу і з нею разом після 28-годинної дороги до Франкфурта прибули до університету, де нас радо зустріли німецькі студенти і провели до гуртожитку. Перші враження були приємно шокуючі: кімната на 14 поверсі розрахована на одного, ідеальна чистота, всі зручності, сніжно-біла постіль на ліжку з ортопедичним матрацом, на кухні все так гарно, що приємно готувати їжу.
Так почалося моє самостійне життя в чудовому німецькому місті. В університет треба було добиратися на трамваї до 9 години. Німці дуже пунктуальні, в них треба прийти раніше, а запізнень вони не люблять. Хоча зауваження викладачі роблять з посмішкою (треба сказати, що непривітних німців я не зустрічала). У магазинах і порадять, і замінять, і допоможуть, але все це з такою посмішкою приємною, що маєш велике бажання знову прийти. На курсах, де ми мали 4-5 пар, я познайомилась з представниками багатьох країн: Китаю, Кореї, Японії, Росії, Білорусії, Литви, Грузії, Таджикистану, Турції, Словаччини, Іспанії, Італії, Індонезії, Франції та України (9 чоловік).
Найбільше товаришувала з європейцями. Ввечері ми ходили відпочивати на Майн, грали там ігри, прогулювалися вулицями і мостами, сиділи в затишних кафе, відвідували музеї, виставки, плавали в басейні, грали у футбол, шопінгували. Франкфурт дуже велике місто (800 тис. населення), у ньому багато сучасних будинків, хмарочосів, але вулички як вдень, так і вночі спокійні – німці вдень всі працюють, а вночі відпочивають.
З німецькими викладачами ми їздили на Рейн і там на кораблі здійснили 3-годинну подорож. По дорозі я з києвлянкою Соломією навчали німців та студентів інших країн говорити такі фрази: «українська мова є найкращою», «я люблю українську мову». Всім це подобалося, були задоволені ми, наші курсанти і викладачі. Іноді ми йшли по вулицях Франкфурта і співали українські пісні, а люди виходили на балкон, щоб послухати нас. 24 серпня ми на березі Майну співали Гімн України. Мені здалося, що почуття патріотизму там в нас були більшими, ніж вдома.
А ще була дводенна поїздка у Францію. Напевне в цій країні краще живеться, ніж у нас, але я зрозуміла, що в Німеччині рівень життя набагато вищий, аніж у Франції. Хоча Франція для туристів є ідеальною. Незабутні враження про Париж, Ейфелеву вежу, Лувр, Версаль.
Ми настільки подружилися, що коли прийшов час розлуки, то на очах тремтіли сльози, дехто плакав. Зараз я з багатьма спілкуюся у «фейсбуці», у всіх є велике бажання поїхати знову, щоб знову пережити такі приємні моменти у житті.
Можливо я описала те, як провела час у серпні дуже скупо, просто про мої враження можна писати багато. Я щиро дякую усім викладачам Україно-німецького факультету, а особливо декану, кафедрі німецької мови за допомогу мені у здійсненні моєї мрії, а студентам нашого факультету бажаю усім побувати в Німеччині.