ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

12 березня 1863 року в сім’ї професора політичної економії Івана Васильовича Вернадського народився син Володимир, якому судилося стати  видатним вченим кінця ХІХ - початку ХХ століття. Дослідження науковця випередили свій час, а його ідеї багато в чому були пророчими.

Рід Вернадських походить від литовського шляхтича Верни, що бився на боці Богдана Хмельницького у визвольній війні 1648—1654 років, а його нащадки потім осіли у Києві. Матір майбутнього науковця, Ганна Петрівна Константинович, була з роду українських шляхтичів. 

Перші п’ять років життя Володимира Вернадського пройшли в Санкт-Петербурзі, де в Олександрівському ліцеї викладав політичну економію його батько. Він був знайомий з багатьма великими українцями того часу: Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Максимовичем, Миколою Костомаровим та іншими – про яких пізніше із хвилюванням розпитував Володимир. 

У 1868 році, коли Володимиру Вернадському було 5 років, родина переїздить до Харкова через проблеми зі здоров’ям Івана Васильовича. Світогляд Володимира Вернадського значною мірою формувався під впливом батька, а також зведеного брата Миколи – сина Івана Васильовича від першого шлюбу, талановитого художника і поета. 

Пізніше його сім’я повертається до Санкт-Петербурга, де Володимир Вернадський закінчує гімназію і вступає на природознавче відділення фізико-математичного факультету. Під впливом видатного вченого В.В. Докучаєва Володимир Іванович займається мінералогією і кристалографією. Крім своєї спеціальності, майбутній видатний вчений цікавиться ґрунтами, фізичною географією, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією і літературою. Як всесторонньо обдарована людина, він вивчив усі мови слов’янської групи, а також англійську, німецьку, французьку та кілька інших, що дуже допомагало йому під час численних наукових відряджень до Європи.

Володимир Іванович Вернадський брав активну участь у громадському житті і в 1883 році став одним із засновників студентського науково-літературного товариства. Близькими друзями Володимира Вернадського на все життя стали члени науково-літературного товариства брати Ольденбурги, І.Гревс, Д.Шаховський, Н.Ушинський, О.Краснов. Так, до створеної ними групи з вивчення народної літератури в 1886 році увійшла Наталія Єгорівна Старицька, яка пізніше стала дружиною Володимира Івановича Вернадського.

Віддані одне одному, вони прожили разом 56 років і виховали двох дітей: Георгія і Ніну. 

У 1885 році, закінчивши університет, Володимир Вернадський залишається працювати в ньому хранителем мінералогічного кабінету, де веде активну науково-дослідницьку роботу в галузі мінералогії, кристалографії та в суміжних науках. Навесні 1888 року університет відправив молодого дослідника на стажування за кордон. Протягом двох років учений побував у Німеччині, Австрії, Італії та Франції, де працював у різних наукових установах.

По закінченню стажування Володимир Вернадський був назначений керівником кафедри мінералогії фізико-математичного факультету Московського університету. В 1891 році він стає приват-доцентом цього університету, а ще через 6 років захищає докторську дисертацію і стає у віці 35 років професором мінералогії і кристалографії.

До того ж періоду відносяться праці науковця з геохімії – нової науки, яку Володимир Вернадський розвинув із генетичної мінералогії.

Він перший ввів в Росії спектральний метод для вирішення геохімічних завдань. Займався вивченням рідкісних і розсіяних хімічних елементів у ізоморфних з’єднаннях і у розсіяному стані. Багато уваги приділив вивченню хімічного складу земної кори, океану і атмосфери. У «Нарисах геохімії» (1927) Вернадський виклав історію кремнію і силікатів, марганцю, брому, йоду, вуглецю, радіоактивних елементів у земній корі. 

Радіогеологічні дослідження Вернадського стосуються ролі радіоактивних елементів в еволюції Землі. У 1909 році зусиллями академіка Вернадського була створена Радієва комісія. Починаючи з 1910 року Вернадський проводив пошуки родовищ радіоактивних мінералів і хімічні дослідження на радій і уран. В 1912 році запрацювала перша в Росії радіохімічна лабораторія.

Розглядаючи воду як мінерал, Вернадський у роботі «Історія мінералів земної кори» дав мінералогію води. Ним розвивалося вчення про єдність вод Землі.

Створена Вернадським біогеохімія вивчає геохімічні процеси, в яких беруть участь організми. 

У 1911 році на 25-річчя наукової, викладацької діяльності та сімейного життя Володимир Іванович Вернадський переїжджає до Санкт-Петербурга. Його син на той час уже готується стати професором історії, а сам академік завідував мінералогічним відділенням Геологічного музею. Щороку у професійних журналах друкується по 10-15 його статей, а маршрути робочих наукових відряджень Вернадського проходять через Скандинавію, Францію, Ірландію, Англію, Італію та Грецію.

Незважаючи на насичену наукову діяльність, Володимир Іванович Вернадський встигає бути активним громадським діячем: входить до земського та конституційно-демократичного рухів, є співорганізатором ліберальної партії конституційних демократів (кадетів). Видатний академік був членом Державної ради в 1906–1907 та 1915. В.І. Вернадський очолював учений комітет при Міністерстві землеробства, Комісію по підготовці реформи вищої школи, а восени 1917 року увійшов у склад Тимчасового уряду як заступник міністра освіти. На цій посаді академік Вернадський вперше піднімає питання про створення Академій наук України та Сибіру.

Жовтневу революцію і прихід до влади більшовиків В.І. Вернадський не прийняв, і, як багато освічених людей того часу, вважав, що панування терору на цих землях надовго не затримається.

Коли жити в тодішньому Петрограді стає небезпечно, Володимир Іванович Вернадський просить Академію наук відправити його в службове відрядження до України. В новоствореній Українській Державі гетьмана Скоропадського він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. Він вважав, що важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Дослідження вести в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених. 

13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.

Наприкінці 1919-го року, коли Київ захопили війська Денікіна, академію було закрито. З приходом Червоної армії академік виїжджає до Ростова, а звідти пізніше – до Криму, де стає ректором Таврійського університету, який у наш час став університетом імені Вернадського.

У ті часи він міг емігрувати до Лондона, та не зробив цього, ймовірніше за все, через стан здоров’я: В.І. Вернадський захворів на висипний тиф, який мало не відібрав у видатного вченого життя. Коли вчений був на межі життя і смерті, він побачив видіння: решта його життя пропливла перед очами, як кадри хроніки, і великому науковцю відкрилося, скільки років йому залишилось жити. Та не це було тоді головним.

Так уже склалося життя видатного вченого, що він вірив, у першу чергу, у безсмертя особистості. Як і його батько, В.І. Вернадський називав себе пантеїстом – вірив у божественне походження всього сущого.

Вченого з таким світоглядом у Радянському Союзі рятували його колосальні знання, від практичного використання яких керівництво держави мало зиск. Звичайно, пережив В.І. Вернадський і важкі часи нападок на нього особисто (його підозрювали в шпигунстві) та на його роботи як на плоди ідеалістичної філософії. Тоді ж В.І. Вернадський не терпить «насилля над людською особистістю» і апелює на захист колег, що були репресовані.

У 1922 році академік із сім’єю виїхав до Парижа. Його донька залишилась навчатися в Празі, а сам учений читав лекції з геохімії та радіогеології в Сорбонні. В.І. Вернадський активно працював і там, видав книгу, писав наукові статті. Проте 1926 року вирішив повернутись до Ленінграда на прохання учня О. Ферсмана і друга С. Ольденбурга, президента Академії наук. Тоді академік щиро сподівався, що допоможе становленню науки на рідних землях і все ще не вірив, що панування комуністичного режиму триватиме довго.

Навіть у ті часи академік часто виїжджає за кордон читати лекції і працювати в наукових центрах Німеччини, Чехословаччини, Франції, Англії тощо. Після 30-х років виїжджати за кордон стає все складніше.

В.І. Вернадський стає свідком того, як класична наукова теорія поступово витісняється «новим варварством», проте сам працює далі, вважаючи, що його знання можуть врятувати народ. В 40-х роках В.І. Вернадський працює над створенням ядерної енергетики, перспективність якої він зрозумів ще кілька десятиліть тому, проте був почутий лише зараз, коли за розробку ядерного проекту взялась Америка.

Під час Другої світової війни В.І. Вернадський з дружиною був евакуйований до Казахстану, звідки вони повернулись до Москви лише в кінці серпня 1943 року. Володимир Іванович відчуває, що час підбивати підсумки його земного життя, і зосереджується на написанні хроніки свого життя, історії зародження і розвитку ідей. 

Володимир Іванович Вернадський працює далі, – працює до останнього дня. 6 січня 1945 року він відійшов у вічність.

Вернадський є основоположником сучасного вчення про біосферу. Сукупність живих організмів у біосфері він назвав живою речовиною. Згідно з ученням Вернадського, жива Речовина, трансформуючи сонячне випромінювання, залучає неорганічну матерію у безперервний кругообіг. Величезна роль вчення Вернадського про біосферу та її розвиток в повній мірі почала виявлятися з другої половини ХХ ст. Цьому сприяли, з одного боку, розвиток екології, в якій поняття біосфери є одним з основоположних, а з другого — розвиток сучасної науково-технічної революції, яка висунула в якості однієї з першочергових завдань проблему впливу людства на природу. Біосфера під впливом наукових досягнень і людської праці поступово переходить у новий стан — ноосферу — сферу розуму. Ідеї Вернадського про ноосферу, що представляють велике філософське узагальнення, виникли на стику двох основних напрямків його наукової діяльності — біогеохімії та історії наук. Останній Вернадський приділяв особливу увагу, вказуючи, що в моменти вибуху наукової творчості, науково-технічної революції «наукова думка є знаряддям досягнення нового». Проведені Вернадським аналізи еволюції наукової думки та наукового світогляду, а також дослідження структури науки представляють найбільший внесок у наукознавство, одним з основоположників якого був Вернадський. 

Багато робіт Володимира Івановича не публікувались у повному обсязі до 90-х років ХХ століття, а розвивати ідеї великого академіка продовжують і зараз. Його праці й зараз мають практичне значення – вони були науковим одкровенням, яке змогло зрозуміти людство лише через десятки років.

Наскільки ж правим він був, коли казав, що «в геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свій труд на самознищення».

Як визнання його заслуг, ім'я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо. Зокрема Національній бібліотеці України. На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит». Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського а з 2003 р. — Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.
У 1963 році Пошта СРСР випустила поштову марку до 100-річчя від дня народження вченого.
У 1964 році іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1996 році заснована українська антарктична станція Академік Вернадський.
26 березня 2003 року Національним банком України в обіг випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена академіку Вернадському.
25 лютого 2013 року Національним банком України в обіг випущена срібна пам'ятна монета у серії "Видатні особистості України" номіналом 5 гривень, присвячена 150-річчю від дня народження академіка Вернадського.
На честь науковця названо астероїд 2809 Вернадський.