1 вересня 2009 року газета «Університетська думка» оголосила конкурс на вказану у заголовку тему. Протягом навчального року студенти і працівники Університету активно брали участь у конкурсі, надсилаючи малюнки, світлини і розповіді.

Так вважає доктор філологічних наук, професор, академік, головний редактор журналу «Українознавство» та Збірника наукових праць ННДІУ, директор Національного науково-дослідного інституту Українознавства Міністерства освіти і науки України Петро Кононенко

Господь визначає людині час і місце народження, наділяє кожного талантами і милостиво провадить у земній подорожі. Але людина завжди має вибір — іти до темряви чи до Світла; бути понурою чи радіти життю; смакувати солоне чи солодке; обійнявши певну посаду, - зверхньо зневажати інших чи пам’ятати, що «молитва жаби також мила Господу»… Соломон стверджував, що колесо долі — немов крила вітряка… І ті, хто сьогодні підняті вгору, - завтра можуть стрімко впасти у порох. Й залежно від того, як вони поводилися, перебуваючи вгорі, отримають нагороду внизу. Все ж Мудрий Творець дав людям те, що об’єднує, - Молитву!

Святкування Великодня є невід’ємною частиною духовного життя України. Щороку із приходом весни усі наші помисли прямують до цього Великого Свята, яке наповнює наші домівки світлом, радістю і теплом, а серця християн — вірою, надією і любов’ю. Сила цих Божественних почуттів допомагає сучасній людині долати негаразди теперішнього світу, у якому дедалі відчутнішою стає проблема кризи морально-духовних цінностей. Наша молодь часто стає заручницею примітивного й брутального телебачення та комп’ютерно-віртуального світу, а сучасна наука без основ християнської моралі не зможе задовольнити духовні потреби суспільства. Відрадно, що Тернопільський національний економічний університет дбає про морально-духовне виховання студентської молоді, щоби молоді люди, які покинуть стіни рідної Alma-mater, спрямовували свої високі фахові знання на добрі і шляхетні справи.

НАХИЛИ СВОЄ СЕРЦЕ ДО БОГА (Пісня шукає виконавця) Заблудилась, мов овечка, І блукала у світах. Зайшло сонце. Прийшов вечір… І наповнив душу страх Тяжко жити. Шкода вмерти. Може, стрибнути у яр? Та хіба Я маю право Зруйнувати Божий Дар?

Яєчка котилися по решіточці нескінченним потоком… Жовті і білі… Білі і жовті… Вони тішилися своїм народженням і зацікавлено оглядалися довкола. Але бачили лише такі ж самі яєчка, як і вони: жовті і білі, білі і жовті… Раптом жовтеньке яєчко (назвемо його Сонечком, бо мало по собі малесенькі цяточки-веснянки) помітило, як час від часу Рука вибирала то одне, до інше яєчко і перекладала його до спеціального кошика.

Кожен із нас "складається" з того, чим цікавиться, що читає, дивиться, слухає… Відвідини театрів і концертних зал теж можуть дещо розповісти про людину. І хоча, звісно, "я ходжу в театр" не "гарантує", що ти розгадуєш усі символи й натяки, вловлюєш усі закодовані авторами ідеї, але це все ж свідчить про роботу твоєї думки… Адже вистава навряд чи залишить байдужим: вона дивує або вражає, провокує або спонукає розмірковувати, словом, щось змінює у тобі. Хороший концерт відволікає, захоплює, дарує відчуття краси і гармонії, підносить над буденністю і породжує мрії…

Народний аматорський вокальний ансамбль «Галичанка» понад 20 років гуртує студентську молодь Тернопільського національного економічного університету, прищеплюючи любов до пісні, до народних традицій і звичаїв. Створила «Галичанку» Мирослава Бурик, талант якої та наполеглива праця сприяли досягненню колективом високих результатів. Складність роботи полягає у тому, що студенти стають випускниками… Отож щороку «Галичанку доводиться оновлювати, вишукуючи з числа першокурсників ТНЕУ обдаровану молодь.

Ліну Костенко я читала на шпальтах газет і часописів, переписувала у свій щоденник і вивчала напам’ять. Пише геніальна Поетеса легко, хвилююче, глибинно і просто, тому її розуміють усі. Ліну Костенко цитують, її слово використовують для ювілейних привітань, не згадуючи авторки. Пам’ятаєте: «…Усе на світі треба пережити. Це зветься досвід, витримка і гарт. І наперед не треба ворожити. І за минулим плакати не варт… Хай буде все не бачене — побачено! Хай буде все пробачене — пробачено. А що від нас іще залежить? Принаймні, вік прожити, як належить».

…Зоре моя вечірняя зійди над горою – поговорим тихесенько в неволі з тобою. Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає…, — так ніжно починається драматична поема «Княжна», яку Тарас Шевченко написав наприкінці 1847 року на засланні до Оренбурзького Корпусу (так званої Орської кріпості у Росії), де йому було заборонено писати і малювати. Навіть не дозволили намалювати образ Божої Матері. Однак Поет крадькома все одно писав, а поезії ховав до «захалявної книжечки». Далеко від України Кобзар душею вболівав за долю сільчан у рідному краю, який він безмежно любив і називав земним раєм: «Село. І серце одпочине, Село на нашій Україні неначе писанка... …Сам Бог витає над селом».