Студенти УНФЕМ та УНЕФ побували в дитячому будинку «Малятко»
Доброю традицією студентів ТНЕУ стало проведення благодійних акцій для маленьких мешканців дитячого будинку “Малятко”. З вогником доброти та іскрою любові в серці молоді люди щоразу приходять до дітей. Студенти факультету УНФЕМ зустрілися з дітками 4 квітня, а УНЕФ — 11 квітня. Цей похід організували методисти відділу гуманітарної освіти та виховання.
— Ми ставили собі за мету підтримати маленьких хлопчиків і дівчаток, поспілкуватись, погратись із ними, подарувати подаруночки, — кажуть хлопці та дівчата.
Студенти були вражені надто сумними очима маленьких діток. В тих очах було все — і страх, і віра, і надія на те, що їхнє життя таки зміниться на краще. Життя, яке прожили ці малята, ще дуже коротеньке, але, навіть, за такий короткий проміжок часу ці дітки вже встигли переконатися, що вони не такі, як всі, що в них нема тата і мами. Маленькі мешканці цього сиротинця не раз бачили, як за парканом їхнього дитбудинку батьки вели своїх діток, цілували їх, купували їм подарунки.
Дев’ять дітей трирічного віку розказували віршики, казки, співали пісні і щиро раділи присутності юнаків і дівчат. Таке спілкування вразило серця студентів, які вирішили стати частими гостями будинку дитини «Малятко».
Враження студентів УНЕФ
Група МЕВ-11: «Вчора, 11 квітня, ми, студенти Україно-німецького економічного факультету, група МЕВ-11, відвідали дитячий будинок «Малятко».
Зустріч із його маленькими мешканцями була не дуже легкою, тому що нам було важко дивитися в щирі дитячі оченятка, сповнені надією, і розуміти, що поки-що нічим вагомим допомогти не в змозі.
Приємно було поспілкуватися та погратися з ними. Усі малята — окремі особистості, які потребують опіки та уваги.
Під кінець зустрічі наша група побажала цим хорошим маленьким людям щасливої долі та успіху в житті. Сподіваємось, що так і буде!»
Враження студентів УНФЕМ
Зінчук Дмитро: «Похід до дітей справив на мене велике враження. Я дуже хвилювався, адже не знав, чого очікувати від дітей, і як себе поводити, але вже після першої хвилини зустрічі переживання зникло, і все стало на свої місця, я зрозумів — їм потрібна лише увага і любов. Ці діти є надзвичайно щирими. Хоч вони були раді нашим подарункам, але найбільше задоволення отримали від часу, який ми провели разом з нами».
Несторович Лариса: «Насправді, похід у дитбудинок був довгоочікуваним. Коли ми збиралися, то переживали, як все пройде, вибирали подарунки. Проте, коли прийшли до тих дітей, то зрозуміли, що найбільшим подарунком для них було просто наше тепло і любов. Вони хотіли, щоб ми їх просто обійняли, поносили на руках, погралися».
Рикуник Тетяна: «Мене найбільше вразило те, що ці діти декламували вірші про маму. До мене підійшла дівчинка Оленка і запитала: «Ти мене любиш?» — і я розплакалась».
Зелінська Роксолана: «Мене вразило те, що ці діти дуже раділи подарункам, які ми їм принесли. Один хлопчик став і вигукнув: «Лінійка! Подивіться, мені подарували лінійку!». Це прозвучало настільки щиро, що я зрозуміла, що ці діти дійсно розуміють ціну всьому».
Заяць Роман: «Мені дуже сподобався похід у дитячий будинок «Малятко», і я обов’язково повернуся туди ще раз, щоби подарувати дітям найменше, що я можу дати – просто свою любов і увагу».
Чорноус Інна: «Цим дітям потрібна лише батьківська любов. Коли під час нашої прогулянки я взяла одну дівчинку на руки і трошки пронесла її, до мене одразу ж підійшло ще двоє дітей і простягнули ручки, щоб я їх взяла також».
Гаврилюк Маргарита: «Дітки із дитячого будинку «Малятко» є дуже відкритими і щирими. Я ледве стримувалась, щоб не розплакатись. Цей похід викликав у мене просто шквал емоцій. Коли я прийшла додому, то ще довго думала про цих дітей. Я з нетерпінням чекаю, коли зможу знову піти в цей дитячий будинок».
