ПРЕКРАСНЕ МОЖНА СТВОРИТИ ВЛАСНИМИ РУКАМИ
Сонце ніяк не могло дочекатися світанку – крутилося, вертілося, не спало, здавалося, зовсім. А як тут заснути, коли дуже-дуже кортить заглянути у сяючі від чистоти вікна ошатного приміщення, яке було першим у такому могутньому на сьогодні вищому економічному навчальному закладі; подивитися на дерева у білих спідничках, на розпушені квітнички і усміхнені первоцвіти на краю клумби біля другого навчального корпусу Тернопільського національного економічного університету, і на саму господиню – Галину Іванівну Копичинську, яка разом зі своїми підопічними організувала напередодні своєрідний чистий четвер. Спочатку я дещо здивувалася, побачивши, що керівник разом з усіма працює… Та вже через якусь мить зрозуміла, що саме так має бути, адже це здружує колектив і, врешті, швидше робота робиться…
-Дай, Боже, щастя! Галино Іванівно, не хочу заважати Вам, тим більше, забирати такий дорогоцінний весняний час. Пропоную порозмовляти прямо у квітничку. Отже, чим Ви керувалися, заохочуючи людей попрацювати у дворі?
-Хочу, щоби усюди було красиво, – усміхаючись, відповідає привітна Г.І.Копичинська.
-Ваша душа завжди тягнеться до краси?
-Відколи себе пам’ятаю, завжди була залюблена у квіти – вирощувала їх і плекала, як тільки могла. І коли мені довірили таку відповідальну посаду – комендант навчального корпусу №2 університету, я одразу задумалася, як зробити і саме приміщення, і довкілля ошатним і красивим.
-І з чого почали?
-Звичайно, ж – із чистоти та квітів. І вже через деякий час зазеленіли і розквітли вазони у коридорах, усміхнулася ромашками, ірисами, трояндами, георгінами і хризантемами клумба.
-Щороку – на ювілейні зустрічі – приїжджають до рідної альма-матер випускники, які захоплено сприймають оті позитивні зміни, які є в університеті. Найперших випускників, які закінчили наш вищий навчальний заклад понад тридцять чи сорок років тому, особливо вражає красень, яким опікуєтеся Ви, адже саме тут – у далекому 1966 році – й зародився наш університет.
-Керівництво університету подбало про те, щоби студенти навчалися у затишних аудиторіях, а працівники мали гідні умови для праці: зроблено ремонт, замінено вікна, устелено сучасні підлоги, сяють нові люстри, від надмірного сонця захищають приміщення жалюзі…
-Люди поважного віку люблять повторювати, що усю роботу ще ніхто нараз не переробив…
-І зараз у нас роботи чимало – працюємо над розширенням аудиторного фонду, наводимо лад у новоствореній аудиторії №2309: поставили нові парти, устелили ламіновану підлогу, побілили стіни.
-Галино Іванівно, скільки маєте помічниць?
-У нашому корпусі працюють дев’ять прибиральниць. Усі працьовиті, відповідальні…
-Народна мудрість каже, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять…
-Ну, так не буває, щоби зовсім не смітили… Буває, комусь папірець випаде, хтось якусь записку загубить і т.д. Але саме для цього є прибиральниці.
-А сьогодні Ви зробили чистий четвер…
-Ми щовесни прибираємо територію, бо на красу і самим приємно, і людям є на що глянути… Наш корпус видно зусюдибіч, відтак це зобов’язує постійно підтримувати порядок. Просто, навесні завжди найбільше роботи…
-А якщо маєте хвильку вільного часу…
-Ну, тоді я вишиваю…
-Рушники, серветки, картини?
-Картини і лише на сакральну тематику. Кілька років тому, коли занедужала і довелося лежати у лікарні, моя душа відкрилася на вишиття.
-Яка Ваша найперша робота?
-Ісус, який благословляє… Ця ікона і є моїм оберегом.
-Галино Іванівно, будь ласка, привідкрийте таїну свого захоплення: які техніки використовуєте, як узори підбираєте?
-Я вишиваю тільки хрестиком. Купую взірці узорів, нитки, полотно і …вишиваю. Можу замінити відтінок ниточки на такий, який мені більше припаде до душі.
-Мабуть, маєте уже чимало авторських робіт?
-Майже двадцять робіт вишила, більшість з яких роздарувала близьким родичам.
-Наближається свято Воскресіння Христового… Галино Іванівно, чим для Вас є такі світлі дні?
-У такі світлі дні особливо відчувається єдність родини… Дуже тішуся, що маю маму, яка щороку пече для нас смачні пасочки… Водночас великі свята забирають мене на тривалий час від родини, адже третій рік я співаю у церковному хорі у Храмі Воздвиження Чесного Хреста, так званій у народі – Надставній церкві, у якій завжди велелюдно…
-Галино Іванівно, Вам, як господині, доводиться готувати щодня і чимало…А яка Ваша улюблена страва?
-Найбільше мені смакує холодець, який завжди готую сама.
-Попереду – літо, час відпусток… Де плануєте відпочивати цього річ?
-Їдемо з родиною у наш мальовничий Заліщицький край, у Добровляни, де над Дністром, посеред неповторної краси відпочиваємо і тілом, і душею…
-Галино Іванівно, Ви посеред клумби і сама, немов квіточка… А які Ваші улюблені квіти?
-Навесні з нетерпінням чекаю, коли розквітнуть тюльпани – вони чимось мене заворожують, а потім – чекаю на пору, коли зможу милуватися барвистими хризантемами, які цвітуть аж до морозів…
-Галино Іванівно, Ваша донечка – студентка нашого університету, отож, що побажаєте нашій студентській молоді і як мама, як комендант навчального корпусу і як жінка?
-Як мама – бажаю усім здоров’я, бажання добре вчитися, щоби обіймати у житті керівні посади; як комендант – бажаю усім дбайливо ставитися до майна, яке, нехай на кілька років, стає рідним; а як жінка – прошу усіх навчитися бачити красу довкілля, не лінуватися – і власними руками творити прекрасне.
За розмовою непомітно збіг час.
Роботи з впорядкування були на завершенні…
До нас підійшла красива дівчина – це була донечка Галини Іванівни Копичинської – Роксолана, четвертокурсниця факультету обліку і аудиту. Я попросила її кількома словами охарактеризувати маму…
Роксолана погодилася й, усміхнувшись, сказала: «Моя мама – найкраща у світі».
І це найкраще і найвище визнання – бути чудовою матір’ю, відповідальним працівником, людяною людиною...
Відрадно, що наш університет багатий такими чудовими працівниками.
Сьогодні я також спостерігала, як кипить робота уже біля усіх навчальних корпусів та біля гуртожитків нашого студмістечка, яке, готуючись до Великодніх свят, стає неначе писанка.
Розмовляла Марія Баліцька,
головний редактор газети ТНЕУ «Університетська думка»
18-19 квітня 2013 р.