Пам’яті В. Барвінського (165-річчя від дня народження)
В українському громадсько-політичному, літературному житті 70-х початку 80-х років XIX ст. одне з помітних місць належить українському громадсько-політичному діячу, публіцисту, історику, соціологу, літературному критику та письменнику Володимиру Григоровичу Барвінському, який пробував свої сили на ниві художнього слова. Однак сталося так, що упродовж багатьох десятиліть його ім'я несправедливо замовчували, його творчість тенденційно критикували, показували у викривленому, сфальсифікованому світлі.
Володимир Барвінський народився 25 лютого 1850 р. в с. Шляхтинці, сьогодні – Тернопільського району, в родині священика. Вчився у народній школі рідного села, а згодом у Тернопільській гімназії (1861 - 1867).
У 1869 р. В. Барвінський вступив на правничий факультет Львівського університету. Він – засновник і редактор «Діла», найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р., а наприкінці 1860-х рр. належав до засновників товариства «Просвіта» та Руського педагогічного товариства. З 1872 р. В. Барвінський служив у Львівських адвокатських канцеляріях та працював на громадській ниві.
Під псевдонімом Василь Барвінок він опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах автор порушив проблеми життя українців Галичини, торкнув болючі питання суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.
Автор виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників та робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.
У середині 1870-х років В. Барвінський написав повість «Безталанне сватання», де зумів висвітлити характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах, зокрема, в описах панського бенкету, він вдало використав сатиричні засоби викриття.
Повісті В. Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 70-х років ХІХ століття.
У творчому доробку письменника – переспіви сербсько-хорватських народних пісень «Косове поле» і «Сон цариці Милиці». Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян, у яких сміливо й наполегливо боровся за визнання та ствердження своєї нації, захищаючи знедолений український люд. Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Ч. Діккенса, Е. Золя, Г. Флобера, Е. Ожешка, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).
30 листопада 1880 р. Володимир Григорович організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.
Володимира Барвінського вважали провідником партії народовців у Галичині. Працював і мешкав він у редакції.
Життя В. Барвінського обірвалося 3 лютого 1883 р. Не дивно, що на його смерть відгукнулися найвизначніші галицькі поети того часу Іван Франко і Корнило Устиянович. І.Франко написав вірш «На смерть Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883р.». Передчасна смерть В. Барвінського сколихнула весь Львів. Його поховали на центральній алеї Личаківського цвинтаря, поряд з родинною гробницею Олександра Барвінського та Маркіяна Шашкевича.