«Я б себе не поважав, якби не пішов захищати Україну»
Війна стосується кожного. У цей складний момент ніхто не може залишатися осторонь. «Допомогти армії усіма можливими способами – матеріально, власною працею або безпосередньою участю у військових діях – сьогодні обов’язок кожного», – вважає доктор політичних наук, відомий історик Микола Лазарович. Нещодавно Микола Васильович пішов на війну добровольцем.
Свій перший військовий досвід науковець здобув у 1982-1984 роках, коли проходив строкову службу в роті почесної варти Прикарпатського військового округу в м. Львові. Під час армійської служби здобув звання старшого сержанта, виконував обов’язки заступника командира взводу. «Непогано стріляв з кулемета. Моя фотографія, як кращого кулеметника, була розклеєна по всій дивізії», – згадує пан Микола.
Після демобілізації вступив на історичний факультет Кам'янець-Подільського педінституту. Під час навчання в інституті М. Лазарович займався активною громадсько-політичною діяльністю, виконував обов'язки старости групи, був обраний депутатом Кам'янець-Подільської міської ради народних депутатів (1987–1990 рр.). Брав активну участь у процесах українського національного відродження другої половини 1980-х – початку 1990-х років. Зокрема, був одним із організаторів дискусійного політклубу «Планета», який у 1985–1989 роках діяв на історичному факультеті педінституту. Його члени, виступаючи у багатьох колективах міста та області, гостро критикували партійно-державне керівництво. У листопаді 1988 р. Микола Васильович організував у Кам'янці-Подільському акцію збору підписів за надання українській мові державного статусу, за що під тиском місцевого управління КДБ та міському КПУ ледь не був виключений з інституту. Активну участь у процесах українського національного відродження Микола Лазарович продовжив під час праці у Кременецькому педагогічному коледжі ім. Т. Шевченка. Разом зі студентами займався відновленням козацьких могил на П'ятницькому цвинтарі в Кременці. Наприкінці 80-х вийшов із лав ВЛКСМ та вступив до Народного руху України. На загальноміських мітингах активно виступав за державну незалежність України, повернення національної символіки, демократизацію суспільства. Свої огляди також відверто висловлював у пресі.
Напередодні Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України упродовж жовтня-листопада 1991 р. М. Лазарович, як член організаційно-ідеологічного відділу Всеукраїнського штабу «Референдум», працював у Сумській області, де займався організацією обласного і районних штабів.
Під час Помаранчевої революції М. Лазарович упродовж двох тижнів перебував у Києві, де разом із викладачами і студентами ТАНГ, сотнями тисяч українців відстоював ідеали Свободи. Якою мала стати Україна у випадку перемоги провладної команди, він мав змогу оцінити на прикладі історії з написаним ним матеріалом до підручників і посібників, виданих за співавторством з професорами Б. Лановиком, З. Матисякевичем і доцентом Р. Матейком у Києві і Тернополі. Об'єктивний аналіз суспільно-політичного та економічного становища у державі наприкінці ХХ – на початку XXI ст., який містився у зазначеному матеріалі, не сподобався правлячому режимові. Була дана команда зробити «оргвисновки» стосовно авторів. Лише завдяки злагодженій роботі й стійкій позиції адміністрації ТАНГ стосовне невиконання таких вказівок, позбавили їх неприємностей.
Зараз Микола Лазарович проходить військове навчання у Рівненському військовому навчальному центрі, а після вишколу військове керівництво вирішуватиме, де він служитиме. «Я пройшов медичний огляд. Дозволили піти добровольцем. Я би себе не поважав, якби не пішов захищати Україну, – каже пан Микола, – Берегти історію рідного краю та боронити свою землю від загарбників наш святий обов’язок.»
Ми пишаємося тим, що у Тернопільському національному економічному університеті працює така людина. Адміністрація й професійна спілка працівників ТНЕУ сприяли закупівлі необхідної військової амуніції для Миколи Лазаровича.
Поважаємо його громадянську позицію. Чекаємо на щасливе повернення. Віримо у перемогу!
