145 років від дня народження Олександра Гнатовича Лотоцького
22 березня 2015 року – 145 років з дня народження Олександра Гнатовича Лотоцького (1870-1939), громадсько-політичного і державного діяча, вченого, педагога, публіциста.
Народився Олександр Гнатович у с. Брониці поблизу Могилева-Подільського в родині священика. Навчався в духовних семінаріях Кам'янця-Подільського, Тифліса та Києва. Разом з В. Антоновичем та М. Грушевським працював над підготовкою біографічного словника діячів українського руху. Перша наукова праця молодого дослідника, опублікована 1896 р. і присвячена моральному та соціальному стану духівництва XVIII ст. Того самого року О. Лотоцький здобув ступінь кандидата богослов'я. Влаштувавшись до Київської палати державного контролю, самотужки опанував основи економіки та фінансів.
Водночас активно співробітничав з українським видавництвом «Вік», обминаючи утиски цензури, домігся видання численних збірок творів українських письменників, що було унікальним для того часу. Активно працював у літературно-публіцистичному жанрі, написав низку статей про становище духівництва XVIII ст., розвиток духовних шкіл, підготував матеріали з історії Поділля, церковних братств, біографічні нариси про Т. Шевченка, І. Некрашевича та ін. Він автор численних проектів, розробок у галузі економіки та фінансів. Разом з іншими прогресивними діячами боровся за скасування указу 1896 р. про заборону української мови (1905 р. указ було частково відмінено); допомагав у підготовці документів української фракції Державної Думи; виступав з доповідями в українському клубі «Громада», з 1908 р. – активний член Товариства українських поступовців (1912р. очолив його), організував при ньому нелегальний Український вільний університет, що діяв до 1917 р.
Після Лютневої революції О. Лотоцький розпочав активну політичну діяльність, був делегатом Українського національного конгресу (1917 р.). За призначенням Тимчасового уряду з травня 1917 р. став губернатором Буковини та Покуття, з вересня – член Української партії соціалістів-федералістів. У січні 1918 р. був генеральним писарем, а згодом державним контролером в уряді Центральної ради; в уряді П. Скоропадського обіймав посаду міністра віросповідань, обстоював автокефальність української православної церкви. За часів Директорії був послом у Туреччині, виявивши на цій посаді неабиякі дипломатичні здібності. Після окупації Туреччини військами Антанти в березні 1920 р. виїхав до Відня, потім до Праги і Варшави. Упродовж семи років в Українському вільному та Варшавському університетах викладав церковне право та історію православної церкви. У Празі написав багато статей з історії української церкви та церковного права, нариси про українських політичних діячів тощо.
З 1929 р. О. Лотоцький – професор Варшавського університету, а з 1930 р. – організатор та директор Українського наукового інституту. Видав 13-томне зібрання творів Т. Шевченка, фундаментальні роботи «Автокефалія» (1935), «Мазепа», «Діяртуш П. Орлика», роботи з економіки та демографії України, низку публіцистичних статей, збірки документів з української історії. Праці вченого неодноразово перевидавалися в Європі та Америці.
У 1927-1930 pp. був членом уряду екзильного УНР, заступником прем'єра. Вшановуючи авторитет ученого, 1937 р. польський уряд запропонував йому польське громадянство і місце в сенаті, проте він відмовився.
О.Лотоцький автор майже 2 тис. літературних, публіцистичних, наукових, мемуарних творів.
Помер 22 жовтня 1939 р. у Варшаві (згодом прах було перевезено до США).
Із повнішою інформацією про життя та діяльність Олександра Гнатовича Лотоцького пропонуємо ознайомитись зі стенду , який розміщенний у фойє I корпусу ТНЕУ.